Людина не закінчується там, де починається технологія

Технологія звільняє час, але не визначає, чого бракує в житті.

Вона пропонує відповіді й допомагає висловитися, та не замінює розуміння й власного наміру.

Наслідок не визначений наперед. Важливий і сам інструмент, і спосіб, у який він стає частиною життя.

Ми не повинні робити все самі.

Підтримка, знання інших людей і допоміжні технології уможливлюють спілкування, навчання, працю та власний вибір.

Ми розрізняємо взаємодію, яка залишає людині вплив, і ту, у якій цього впливу стає менше. Самостійність і допомога одна одній не суперечать.

Людина має право бути повільною, не знати, втомлюватися, відпочивати, сумніватися й змінювати думку.

Звільнений від роботи час не зобов’язаний негайно ставати новим проєктом самовдосконалення. Ми не створюємо ідеальну людину для технологічного майбутнього.

Чи переноситься навчання за симуляцією в реальну роботу?

Чи дає інструмент команді більше порозуміння, чи додає нових способів контролю?

Чи допомагає творча система знайти власний голос, чи відтворює найдоступніший варіант?

Ми повинні мати можливість помилитися у власній гіпотезі, побачити небажаний наслідок і змінити створене. Інакше лабораторія перетвориться на рекламу власних переконань.

Ми прагнемо розуміти технологію достатньо добре, щоб працювати з її можливостями, і слухати людину достатньо уважно, щоб не плутати ці можливості з її потребами.

Ми перетворюємо досвід на питання до дизайну, спостереження — на дослідження, а принципи — на конкретні рішення.

Ми створюємо способи взаємодії з технологією, у яких людина не втрачає права визначати власне життя.